Родинне свято закосичення дівчаток

Народжується чудо із чудес – любе миле дитятко. Закохано вдивляється мама у найрідніші риси. Тремтячими пальцями ніжно торкається шовкового волоссячка. Біляве і темне, русяве і руденьке, з часом воно зовсім може змінити колір. Ніжне і лагідне, мов пух, стане густим і пишним, товстою косою, спадатиме на спину донечки. Буде мама мити його травами, розчісувати, вплітати бантики і просити щастя-долі своїй донечці. Поки дівчинка була малою, тільки й турбот мала, що радіти сонечку, матусиній ласці, тільки й час був, щоб рости здоровою, набиратися розуму. Однією з ознак цього безтурботного періоду життя було вільне, розпущене волоссячко, прикрашене віночком.

    Підростала дівчинка – і наставав час, коли вона ставала справжньою помічницею, охоче долучалася до родинних справ і турбот. Стало заважати дівчинці розпущене волосся – треба було його заплітати.

     Не міг наш народ не відзначити такої події у житті дівчинки. Так і народився гарний, ніжний, дивної краси й великого змісту обряд першого закосичення, надзвичайно важливий для духовного розквіту дівчинки, якій виповнилося п’ять років.      

Дівчинка для мами – це найбільша радість!

Навіть дехто з хлопців виявляє заздрість.

Бо таке розкішне в дівчаток волосся,

М’яке, густе й ніжне, як золоте колосся.

Я – маленька українка, в мене коси до колінка.

Я в сорочку вишивану й у віночок гарно вбрана.